Медичний центр "СІЛІЦЕЯ"
Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Новини медичного центру [2]
Гомеопатія [1]
Дзеркало душі [1]
Дбайливим батькам [2]
Грудне вигодовування [2]
Вертеобрологія [4]
Неврологія [1]
Гірудотерапія (лікування п'явками) [1]
СЕС інформує [2]
Лікарські поради [5]
Замітки психолога [4]
Рефлексотерапія [1]
Форма входу
Наше опитування
Оцініть наш сайт
Всього відповідей: 190
Пошук
Головна » 2009 » Грудень » 16 » Закон нерівномірності дозрівання і розвитку старшокласників
18:17
Закон нерівномірності дозрівання і розвитку старшокласників

Хоча всі старшокласники стикаються з однаковими життєвими проблемам, дорослішають вони по різному. Ця нерівномірність складається одночасно з того, що підлітки дозрівають і розвиваються у різному темпі індивідуального розвитку та їх внутрішньоособистісних проблем. Тому, коли дорослі зустрічаються зі старшокласником, вони обов’язково повинні розглядати питання з ким фактично мають справу – з підлітком, юнаком, чи вже з дорослою людиною, при чому не взагалі, а стосовно даної, певної сфери життєдіяльності, з приводу якої відбулася зустріч.

Індивідуальний розвиток особистості старшокласника принципово поділяється на три типи. Перший тип людей, це ті у яких юність являє собою період «буревію і натиску», який проходить бурхливо, характеризується потужними емоціональними труднощами та гострими конфліктами з оточенням і собою. У другого типу розвитку юність проходить повільно і поступово. Ці люди включаються в доросле життя порівняно легко, але пасивно, і романтичні потяги душі, з якими асоціюється юність, їм не притаманні. Цей тип людей, для вихователів найбільш безпроблемний, але слід пам’ятати, що у них будуть труднощі з формуванням самостійності. Третій тип юності характеризується швидкими стрибкоподібними змінами, які однак ефективно контролюються самою особистістю, і не викликають різких емоційних вибухів. Ці люди досить рано визначають життєві цілі, і тому ці юнаки та дівчата відрізняються від решти однолітків високим рівнем самоконтролю, самодисципліни, активністю формувати власну особистість. Слід вказати, що потребує уваги низький рівень емоційної забарвленості їхнього життя.

У більшості старшокласників вже чітко виражені напрямки інтересів і вибору тих, чи інших видів діяльності. Одні полюбляють розумову працю, інші фізичну, третім легко дається спілкування, четвертим – суспільна праця, п’ятий захоплюється усім по черзі, а шостий – до всього однаково байдужий. Не менше різнобарвними є мотивація їх поведінки. Все це потребує від батьків розуміння та обережності в оцінках. Нагадаю, що наші недоліки – це ніщо інше, як подовження наших позитивів.

Соціально-культурні відмінності так чи інше заломлюються в певних умовах мікросередовища, де формується старшокласник – в структурі його родини і міжособистісних відносинах, в специфічних цінностях молодіжної субкультури, спрямованості інтересів, варіантів проведення вільного часу тощо. Головне слід пам’ятати, що юність – це заключний етап первинної соціалізації людини, і відповідно це ставить наступні завдання: по-перше, людина повинна бути готова до суспільно корисної праці; по-друге, до дорослого власного родинного життя; по-третє, суспільної зрілості та готовності до виконання своїх громадських обов’язків. Жодне з цих завдань не може бути вирішене окремо від інших, лише комплексний підхід до виховання буде означати нерозривну єдність суспільного і трудового виховання, яке повинне здійснюватись, як родиною, так і школою сумісно з іншими суспільними інститутами.

Центральний психологічний процес юнацького віку – це розвиток самосвідомості, який збуджує особистість розміряти свої намагання і дії з певними принципами і чітким образом власного «Я». Чим доросліше підліток, тим більше буде його виховання перетворюватись на самовиховання – це потребує від оточення, яке здійснює виховний вплив на підлітка чи малої гнучкості, такту, розуміння і головне готовності сприймати серйозно особистість вихованця й, нажаль, оточення не завжди враховує це. Більша частина скарг старшокласників в родині та школі, зводиться саме до того, що у взаємовідносинах їм не вистачає творчості і самостійності. Досить часто юнаки скаржаться на не достатньо активні методи навчання, шкільного самоуправління, участі у громадських об’єднаннях, яке досить часто буває формальним. Пояснюючи таке положення, оточення вихованців та наставники посилаються на пасивність і інфантильність самих старшокласників, які не виявляють ініціативи і почуття відповідальності, але це є пряме слідство відповідного стилю виховання, тобто не можна навіювати дитині, що дорогу здолає той, хто йде і при цьому, забороняти йому ходити.

Активна життєва позиція, яку ми хочемо привити кожній молодій людині, формується, перевіряється і укріплюється лише самостійними вчинками, за які вона несе особисту відповідальність. Негативні явища, які існують в середовищі деякої частини юнацтва, інколи пояснюються глобальними соціальними процесами, потужним прогресом кібернетики та механіки, що в свою чергу призводить до подовження періоду учнівства, невизначеністю соціального статусу підлітків, розмаїттю факторів соціалізації тощо. Але, як не були б важливі ці процеси самі по собі, не вони породжують безвідповідальність, ледарство, бешкетну поведінку, а недостатня вимогливість до молоді в поєднанні з дрібною опікою над нею.

Кожний старшокласник являє собою протирічну єдність дитячості і дорослості, а вже від оточення (вихователя) залежить, яке начало – дитяче чи доросле, буде розвинуто. Багато батьків та вчителів зачасту апелюють до дитячого начала у підлітках, спираючись головним чином на належність і слухняність. Така установка несвідомо подобається самолюбству дорослих – чим більш безпорадними та інфантильними являють собою діти, тим більш значимими та потрібними виглядають у своїх власних очах батьки та вчителі, але ця установка є шкідлива, так як, виховання повинне орієнтуватися не на вчорашній, а виключно на завтрашній день дитячого розвитку, тому що у людини, яку постійно опікують виробляється звичка до пасивної залежності або анархічному негативізму, який позбавлений всякого сенсу. Те, що вбачається деякими вихователями інфантильністю, фактично є сформованою установкою безтурботного споживача!!!

Дорослість часто приймається, як статистичний, одного разу досягнутий закінчений стан. Але це процес, стадія життєвого шляху, яка характеризується з одного боку адаптацією, пристосування до наявних соціальних умов, і здатністю їх відтворювати, а з іншого боку – самостійністю, здатністю і вмінням ініціювати дещо нове, організовуючи спільно з іншими людьми діяльність на змінення обставин, які успадковані від минулого. Зауважимо, що ці властивості не однаково виражені у різних людей. Порівнюючи поняття, в яких дорослі люди ретроспективно описують свій перехід від юнацтва до зрілості, психологи виявили два протилежних полюса. Частина людей переживає дорослість, як збагачення своєї особистості, розширення сфери життєдіяльності, підвищення рівня самоконтролю і відповідальності, тобто – як самореалізацію. Інші, навпаки, підкреслюють головним чином пристосування до об’єктивних обставин, вважають, що матеріальні успіхи, які досягнуті ними, відбулися завдяки відмови від індивідуальності, втрати свободи самовираження, свіжості почуттів тощо.

Ми часто говоримо, що юність - «знаходиться в русі», «постійно шукає свій шлях» тощо. Ця метафора має глибоку філософську думку. Особистість – це саме шлях, по якому рухається людина. І як би добре не була вивчена місцевість, кожна людина має сама здолати свій маршрут, і в цьому сенсі вона завжди індивідуальна і неповторна. Вказати іншій людині його життєвий шлях так саме не можливо, як розкрити їй її сенс життя, тобто зробити це, значило б, прожити життя за іншу людину. Виховання – це перед усім формування системи потреб людини, а не системи його знань. В цьому сенсі, як визначав індійський мудрець Вівекананда, навчити іншу людину не можна, кожна повинна вчити себе сама, але можливо лише допомогти їй у цій складній справі. Вихователь перед усім вивільняє учня, допомагаючи йому глибше усвідомити себе, стати самим собою, реалізувати те краще і цінне, що в ньому є.

В світі метафори «людина – це її шлях», вихователь зобов’язаний дати учню максимально точну мапу місцевості, по якій йому необхідно буде крокувати, вказати важливіші орієнтири і навчити техніці ходьби. Крім цього він, може, якщо вдасться, поділитися особистим досвідом свого власного життєвого пошуку. Об’єктивне знання допоможе учню ясніше бачити оточення, а життєвий досвід старшого товариша – глибше розібратися в самому собі, і зрозуміти, що пройдені шляхи – це не саме цікаве у житті. Решта – це справа самого мандрівника. Оточуючі не зможуть заздалегідь підказати куди і як прямувати людині пожиттю, коли звична тропа розійдеться, або щезне, але йому допоможе здобутий, з нашою допомогою, прийняти рішення і бути готовим нести за них відповідальність.

Кандидат психологічних наук

Карчевський І.Р.

Категорія: Замітки психолога | Переглядів: 2217 | Додав: admin | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Календар
«  Грудень 2009  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031
Архів записів
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Друзі сайту
Mini chat