Хоча всі старшокласники стикаються з
однаковими життєвими проблемам, дорослішають вони по різному. Ця
нерівномірність складається одночасно з того, що підлітки дозрівають і
розвиваються у різному темпі індивідуального розвитку та їх
внутрішньоособистісних проблем. Тому, коли дорослі зустрічаються зі
старшокласником, вони обов’язково повинні розглядати питання з ким фактично
мають справу – з підлітком, юнаком, чи вже з дорослою людиною, при чому не
взагалі, а стосовно даної, певної сфери життєдіяльності, з приводу якої
відбулася зустріч.
Індивідуальний розвиток особистості
старшокласника принципово поділяється на три типи. Перший тип людей, це ті у
яких юність являє собою період «буревію і натиску», який проходить бурхливо,
характеризується потужними емоціональними труднощами та гострими конфліктами з
оточенням і собою. У другого типу розвитку юність проходить повільно і
поступово. Ці люди включаються в доросле життя порівняно легко, але пасивно, і
романтичні потяги душі, з якими асоціюється юність, їм не притаманні. Цей тип
людей, для вихователів найбільш безпроблемний, але слід пам’ятати, що у них
будуть труднощі з формуванням самостійності. Третій тип юності характеризується
швидкими стрибкоподібними змінами, які однак ефективно контролюються самою
особистістю, і не викликають різких емоційних вибухів. Ці люди досить рано
визначають життєві цілі, і тому ці юнаки та дівчата відрізняються від решти
однолітків високим рівнем самоконтролю, самодисципліни, активністю формувати
власну особистість. Слід вказати, що потребує уваги низький рівень емоційної
забарвленості їхнього життя.
У більшості старшокласників вже чітко виражені
напрямки інтересів і вибору тих, чи інших видів діяльності. Одні полюбляють
розумову працю, інші фізичну, третім легко дається спілкування, четвертим –
суспільна праця, п’ятий захоплюється усім по черзі, а шостий – до всього
однаково байдужий. Не менше різнобарвними є мотивація їх поведінки. Все це
потребує від батьків розуміння та обережності в оцінках. Нагадаю, що наші
недоліки – це ніщо інше, як подовження наших позитивів.
Соціально-культурні відмінності так чи інше
заломлюються в певних умовах мікросередовища, де формується старшокласник – в
структурі його родини і міжособистісних відносинах, в специфічних цінностях
молодіжної субкультури, спрямованості інтересів, варіантів проведення вільного
часу тощо. Головне слід пам’ятати, що юність – це заключний етап первинної
соціалізації людини, і відповідно це ставить наступні завдання: по-перше,
людина повинна бути готова до суспільно корисної праці; по-друге, до дорослого
власного родинного життя; по-третє, суспільної зрілості та готовності до
виконання своїх громадських обов’язків. Жодне з цих завдань не може бути
вирішене окремо від інших, лише комплексний підхід до виховання буде означати
нерозривну єдність суспільного і трудового виховання, яке повинне
здійснюватись, як родиною, так і школою сумісно з іншими суспільними
інститутами.
Центральний психологічний процес юнацького віку
– це розвиток самосвідомості, який збуджує особистість розміряти свої намагання
і дії з певними принципами і чітким образом власного «Я». Чим доросліше
підліток, тим більше буде його виховання перетворюватись на самовиховання – це
потребує від оточення, яке здійснює виховний вплив на підлітка чи малої
гнучкості, такту, розуміння і головне готовності сприймати серйозно особистість
вихованця й, нажаль, оточення не завжди враховує це. Більша частина скарг
старшокласників в родині та школі, зводиться саме до того, що у
взаємовідносинах їм не вистачає творчості і самостійності. Досить часто юнаки
скаржаться на не достатньо активні методи навчання, шкільного самоуправління,
участі у громадських об’єднаннях, яке досить часто буває формальним. Пояснюючи
таке положення, оточення вихованців та наставники посилаються на пасивність і
інфантильність самих старшокласників, які не виявляють ініціативи і почуття
відповідальності, але це є пряме слідство відповідного стилю виховання, тобто
не можна навіювати дитині, що дорогу здолає той, хто йде і при цьому,
забороняти йому ходити.
Активна життєва позиція, яку ми хочемо привити
кожній молодій людині, формується, перевіряється і укріплюється лише
самостійними вчинками, за які вона несе особисту відповідальність. Негативні явища,
які існують в середовищі деякої частини юнацтва, інколи пояснюються глобальними
соціальними процесами, потужним прогресом кібернетики та механіки, що в свою
чергу призводить до подовження періоду учнівства, невизначеністю соціального
статусу підлітків, розмаїттю факторів соціалізації тощо. Але, як не були б
важливі ці процеси самі по собі, не вони породжують безвідповідальність,
ледарство, бешкетну поведінку, а недостатня вимогливість до молоді в поєднанні
з дрібною опікою над нею.
Кожний старшокласник являє собою протирічну
єдність дитячості і дорослості, а вже від оточення (вихователя) залежить, яке
начало – дитяче чи доросле, буде розвинуто. Багато батьків та вчителів зачасту
апелюють до дитячого начала у підлітках, спираючись головним чином на належність
і слухняність. Така установка несвідомо подобається самолюбству дорослих – чим
більш безпорадними та інфантильними являють собою діти, тим більш значимими та
потрібними виглядають у своїх власних очах батьки та вчителі, але ця установка
є шкідлива, так як, виховання повинне орієнтуватися не на вчорашній, а виключно
на завтрашній день дитячого розвитку, тому що у людини, яку постійно опікують
виробляється звичка до пасивної залежності або анархічному негативізму, який
позбавлений всякого сенсу. Те, що вбачається деякими вихователями
інфантильністю, фактично є сформованою установкою безтурботного споживача!!!
Дорослість часто приймається, як статистичний,
одного разу досягнутий закінчений стан. Але це процес, стадія життєвого шляху,
яка характеризується з одного боку адаптацією, пристосування до наявних
соціальних умов, і здатністю їх відтворювати, а з іншого боку – самостійністю,
здатністю і вмінням ініціювати дещо нове, організовуючи спільно з іншими людьми
діяльність на змінення обставин, які успадковані від минулого. Зауважимо, що ці
властивості не однаково виражені у різних людей. Порівнюючи поняття, в яких
дорослі люди ретроспективно описують свій перехід від юнацтва до зрілості,
психологи виявили два протилежних полюса. Частина людей переживає дорослість,
як збагачення своєї особистості, розширення сфери життєдіяльності, підвищення
рівня самоконтролю і відповідальності, тобто – як самореалізацію. Інші,
навпаки, підкреслюють головним чином пристосування до об’єктивних обставин,
вважають, що матеріальні успіхи, які досягнуті ними, відбулися завдяки відмови
від індивідуальності, втрати свободи самовираження, свіжості почуттів тощо.
Ми часто говоримо, що юність - «знаходиться в
русі», «постійно шукає свій шлях» тощо. Ця метафора має глибоку філософську
думку. Особистість – це саме шлях, по якому рухається людина. І як би добре не
була вивчена місцевість, кожна людина має сама здолати свій маршрут, і в цьому
сенсі вона завжди індивідуальна і неповторна. Вказати іншій людині його
життєвий шлях так саме не можливо, як розкрити їй її сенс життя, тобто зробити
це, значило б, прожити життя за іншу людину. Виховання – це перед усім
формування системи потреб людини, а не системи його знань. В цьому сенсі, як
визначав індійський мудрець Вівекананда, навчити іншу людину не можна, кожна
повинна вчити себе сама, але можливо лише допомогти їй у цій складній справі.
Вихователь перед усім вивільняє учня, допомагаючи йому глибше усвідомити себе,
стати самим собою, реалізувати те краще і цінне, що в ньому є.
В світі метафори «людина – це її шлях»,
вихователь зобов’язаний дати учню максимально точну мапу місцевості, по якій
йому необхідно буде крокувати, вказати важливіші орієнтири і навчити техніці
ходьби. Крім цього він, може, якщо вдасться, поділитися особистим досвідом свого
власного життєвого пошуку. Об’єктивне знання допоможе учню ясніше бачити
оточення, а життєвий досвід старшого товариша – глибше розібратися в самому
собі, і зрозуміти, що пройдені шляхи – це не саме цікаве у житті. Решта – це
справа самого мандрівника. Оточуючі не зможуть заздалегідь підказати куди і як
прямувати людині пожиттю, коли звична тропа розійдеться, або щезне, але йому
допоможе здобутий, з нашою допомогою, прийняти рішення і бути готовим нести за
них відповідальність.
Кандидат психологічних наук
Карчевський І.Р.
|