Медичний центр "СІЛІЦЕЯ" м.Шепетівка

Медичні прояви шкільної дезадаптації у дітей

admin — Wed, 16 Dec 2009 16:54:27 GMT

Шкільна дезадаптація – порушення пристосування особистості школяра до умов навчання в школі. По даним світової літератури, різноманітні складнощі у навчанні відмічаються у 15-40% школярів. У зв’язку з цим велике значення надається шкільній адаптації, оскільки для дітей віком від 6 до 17 роківданий фактор являється другим по важливості після фактора сімейного оточення.

Шкільна дезадаптація – це не лише проблема дітей, які йдуть до першого класу. В неменшій мірі вона реєструється і у дітей, які переходять із молодшої школи в середню (5 клас), які закінчують середню школу (9 та 11 клас).Більшість дослідників сходяться у думці, що шкільна дезадаптація – це складний багатофакторний процес, який має як медико-біологічне, так і соціально-психолого-педагогічне коріння.

Виділяють три групи причинних факторів шкільної дезадаптації:

1) Біологічні (органічне ураження нервової системи на ранньому етапі розвитку дитини – черепно-мозкова травма, наслідки перенесених нейроінфекцій, хронічні головні болі, туговухість або глухота, епілепсія, дитячі церебральні паралічі, генетичні та спадкові хвороби, затримки психічного та мовленнєвого розвитку, розумова відсталість).

2) Психологічні (аномальні типи сімейного виховання, особливо гіперопікування, невідповідність когнітивних стилей учні та чителя, неадекватний стиль поведінки вчителя в класі).

3) Соціальні (жорсткість соціальних стандартів поведінки учня в школі, надмірне перевантаження шкільної програми, зміна школи, гіпертрофована оцінююча позиція школи по відношенню до учня, стресова тактика педагогічного впливу, нераціональна організація навчального процесу, невідповідність шкільних методик віковим можливостям дітей).

Кожна з вищеназваних причин або їхнє поєднання може привести до виникнення у дитини шкільної дезадаптації, яка найчастіше проявляється наступними клінічними синдромами:

1) Синдром дефіциту уваги з гіперактивністю;

2) Тикозні гіперкінези;

3) Головні болі напруження;

4) Астенічні розлади;

5) Шкільні фобії – страхи;

6) Специфічні порушення читання та письма.

Зупинимось детальніше на кожному із них для того, щоб читач зміг завчасно запідозрити чи виявити їх у своєї дитини та звернутись за медичною допомогою.

Синдром дефіциту уваги з гіперактивністю.

Даний синдром зустрічається у 5-10% дітей в популяції, значно частіше у хлопчиків, ніж у дівчаток – співвідношення 5:1. Причиною даного синдрому є, як правило, поєднання генетичних механізмів, органічного ураження головного мозку під час вагітності чи пологів та психо-соціальних факторів. У таких дітей відмічається порушення у функціонування специфічних медіаторів у нервовій системі. Основними діагностичними критеріями даного синдрому є три основних симптомо-комплекси:

1) Неуважність:

неможливість виконувати завдання без помилок, яке викликано неможливістю сконцентрувати увагу на деталях;

неможливість вслуховуватись у звернену мову;

неможливість доводити виконувану роботу до кінця;

неможливість організувати свою діяльність;

уникнення роботи, яка потребує посидючості;

часта втрата предметів, які необхідні для виконання завдань;

забудькуватість у повсякденному житті;

відволікання на сторонні стимули.

2) Гіперактивнісь:

Дитина:

суєтлива, не взмозі сидіти спокійно;

встає з місця без дозволу;

без цілі бігає, йорзає, карабкається в неадекватних для цього ситуаціях;

не взмозі гратися в тихі ігри, відпочивати;

3) Імпульсивність:

Дитина:

викрикує відповідь, недослухуючи питання;

не може дочекатись своєї черги.

Як правило, вчителі та батьки відмічають, що такі діти надмірно рухливі, неспокійні, не можуть всидіти на місці під час уроку та виконання домашніх завдань. Такі прояви обумовлюють низьку успішність, у таких дітей, не дивлячись на достатньо високий інтелект. Це пояснюється нездатністю центральної нервової системи гіперактивної дитини справлятись з новими вимогами, які виникають в умовах посилених психічних та фізичних навантажень під час навчання в школі. Необхідно відмітити віковий критерій початку даного захворювання – поява до 8 років. Якщо дані симптоми з’являються у старшому віці, необхідно шукати інше захворювання.

Важливо – гіперактивність зустрічається не тільки у школі, а й вдома, у труді, іграх!

Важливо – чим старша дитина, тим більше на перший план виходить імпульсивність, яка часто поєднується з агресивністю.

Важливо – гіперактивність та імпульсивність є більш стабільними компонентами захворювання, і в 30-70% випадків можуть перейти в підлітковий, а іноді і у дорослий вік. Такі підлітки входять у групу ризику по розитку алкоголізму та наркоманії.

Важливо – часто даний сидром ускладнюється іншими проявами шкільної дезадаптації (нічним нетриманням сечі, заіканням, головними болями, тіками, страхами, розладами поведінки).

Тікозні гіперкінези

Тіки (від француз. tic – судомні посмикування) – являють собою раптові, невимушені, насильницькі, уривчасті, повторювальні рухи, які охоплюють різні групи м’язів. Тіки нагадують нормальні рухи, мають різну інтенсивність, неритмічні, можуть тимчасово подавлятись зусиллям волі та легко імітуються. Тіки є поширеним захворюванням у дитячому віці. 10% дітей 6-7 річного віку страждають на тіки. Серед хворих на них у 4-6 раз більше хлопчиків. Причина виникнення їх також багатофакторна. Крім генетичних, психосоціальних причин, вважають, що у таких дітей існує імунологічний механізм у виникненні цього захворювання – педіатричне нейроімунне порушення, асоційоване із стрептококовою інфекцією – бета-гемолітичним стрептококом А 5-го типу, який викликає часті гострі респіраторні захворювання, ангіни, гайморити, отити, бронхіти. У таких дітей знову ж таки порушена функція специфічних медіаторів у нервовій системі.

Тіки діляться на рухові (моторні) та голосові (вокальні). Серед моторних тіків найчастіше зустрічаються: кліпання очима, підняття брів, нахмурювання лоба, підняття плечей. Може зкустрічатись висовування язика, клацання пальцями, посмикування м’язів живота та інше. Серед вокальних – покашлювання, у важких випадках – повторювання звуків, частин слів, слів, вимова агресивних ображаючих асоціальних слів та фраз, повторення звуків тварин.

Важливо - у 9% дітей тіки з’являються у перші дні занять у школі („тіки першого вересня”).

Важливо – тіки являють собою координоване відтворення нормального рухового акту та носять непереборний характер. Не намагайтесь заставляти дитиу зусиллям волі подавляти тік.

Важливо – тіки посилюються під впливом емоційних стимулів – тривоги, страху, збентеження та зникають під час нічого сну, та часто поєднуються з головними болями, страхами, астенічним синдромом.

Головні болі напруження

Їх часто ще називають шкільними головними болями. Вони становлять 40-80% усіх головних болей. Питання про частоту їх у дітей досі відкрите, так як не всі діти завжди можуть чітко розповісти про свої відчуття. Епізодичні головні болі напруження виникають у 30% школярів, хронічні – у 5%, з піком у 11-12 років, перважно у дівчаток. Причиною даних головних болей є на фоні перевтоми подразнення чутливих закінчень у м’язах голови. Ці болі носять зжимаючий характер, виникають у другій половині дня у лобовій частині голови чи скронях, іноді по всій поверхні, часто поєднуються з болями в м’язах очей, шиї, непереносимістю шуму, світла, іноді у вигляді відчуття „каски” чи „обруча” навколо голови. Діти з такими болями є чутливими особистостями, з підвищеною відповідальністю, тривожністю, страхами, іноді з прихованою ненавистю та непереносимістю по відношенню до батьків та рідних людей, з подавленним почуттям образи та покинутості. Такі головні болі є часто першим симптомом депресії та розвитку будь-якого соматичного захворювання у дитини.

Важливо – тривалість такої головної болі можлива від 30 хв. до 7 діб.

Важливо – непульсуючий характер болю, її двобічність, відсутність посилення під час фізичного навантаження.

Важливо – рідке поєднання з нудотою, непереносимістю світла та шуму, відсутність будь-якого неврологічного дефіциту (оніміння губ, язика, кінцівок, слабкість у кінцівках, порушення ходи та координації рухів, мови, зору).

Важливо – хронічний варіант хвороби напряму залежить від повноти та рівня матеріального забеспечення батьків та повноти сім’ї, наявності безробіття серед батьків, особливо серед школярів підліткового віку.

Важливо – головні болі частіше винакають та формуються у „больових сім’ях”, де діти постійно чують скарги на головний та будь-який біль.

Важливо – у даних головних болях суттєву роль відіграє наявність хронічного емоційного стресу у дитини.

Важливо – чим вища шкільна успішність у класі, тим менше дітей жаліється на головний біль.

Далі буде... невролог І. А. Маршук

Ефективне лікування захворювань хребта за допомогою профілактора Євмінова

admin — Wed, 16 Dec 2009 16:49:45 GMT

Методика Євмінова з використанням « Профілактора Євмінова» – це єдина ефективна система лікування, відновлення і профілактики захворювань хребта і збереження здоров’я на протязі всього життя.

Методика використання «Профілактора Євмінова» передбачає регулярний довготривалий вплив на хребет шляхом його тракції (витягнення) одночасно з виконанням спеціальних комплексів вправ.

Профілактора Євмінова призначений для попередження і лікування наступних захворювань хребта:

остеохондроз шийного, грудного і поперекового відділів хребта;
початкові форми сколіозу (1-2ступінь), попередження прогресування важких форм сколіозу;
хвороба Шойерман-Мау – юнацький кіфоз;
різні порушення постави;
радикуліти різної етіології;
грижі між хребцевих дисків

При лікуванні необхідно виконувати інструкції лікаря і методиста, якими була розроблена програма лікування на профілакторі.

Лікування та профілактика захворювань хребта за допомогою « Профілактора Євмінова», як правило, супроводжується позитивним ефектом:

покращується загальний фізичний розвиток і зміцнення м’язів;
знімається втома м’язів спини і тулуба (особливо в людей, які ведуть гіпо- динамічний спосіб життя);
збільшення росту в дітей і дорослих людей;
корекція фігури, зменшення ваги і моделювання талії.

ЛІКУВАННЯ ШИЙНОГО, ГРУДНОГО І ПОПЕРЕКОВОГО ВІДДІЛІВ ХРЕБТА, УРАЖЕНИХ ОСТЕОХОНДРОЗОМ В ЛЮДЕЙ ПІСЛЯ 20-25 РОКІВ.

«Профілактора Євмінова» володіє цілим рядом переваг і може бути застосований в домашніх умовах. Закріплений на стіні Профілактор може змінювати кут нахилу, тим самим змінює величину тракції (витягнення), від горизонтального до вертикального положення, тому заняття можуть проходити під будь-яким кутом, зручним для пацієнта (при бажанні кут може бути від’ємним).

Під час витягнення можна виконувати комплекс лікувальної гімнастики, який спрямований на зміцнення різних груп м’язів, створюючи надійний м’язовий корсет, який здатний протистояти виникненню больового синдрому в майбутньому.

При витягнені хребта в між хребцевих дисках зменшується тиск і виникає усунення компресії нервового корінця, що призводить до зняття больового синдрому.

Тракційне і функціональне лікування на профілакторі можна поєднувати з масажом

м’язів спини і медикаментозним лікуванням. В гострому періоді захворювання після проведення витягнення необхідна імобілізація поясом або корсетом. При лікуванні больового синдрому імобілізацію можна припинити через 2-3 тижні. Потім лікування на профілакторі необхідно продовжити.

ЛІКУВАННЯ СКОЛІОЗУ

У результаті профілактичного огляду дітей, які відвідують дитячі дошкільні заклади і школи, виявлено до 70% дітей, які страждають порушенням постави і до 30% дітей зі сколіозом.

Для виправлення постави лікарі зазвичай рекомендують вправи на турніку, які насправді у разі патології хребта є невиправданими і навіть шкідливими. Чому? Вертикальне витягнення і справді розтягує верхню частину хребта, але нижня у цей час витримує подвійне навантаження. Внутришньодисковий тиск у поперековому відділі залишається високим – корекції не відбувається, мети не досягнуто.

Незаперечна перевага «Профілактора Євмінова» в тому, що він дає змогу досягти розвантаження всього хребта. Цей принцип одночасного зміцнення і тренування м’язів спини і живота в умовах розвантаження хребта шляхом його тракції (витягнення) і лежить в основі методики, яка дала здоров’я вже не одній сотні дітей.

Комплексне консервативне лікування сколіозу передбачає:

масаж м’язів
курс електростимуляції м’язів
плавання
збагачення раціону харчування

Проте головним компонентом програми лікування є кінетотерапія (лікувальна фізкультура) за методикою Євмінова із застосуванням « Профілактора Євмінова».

Хворі, с початковими формами сколіозу, потребують диспансерного спостереження і контроль ортопеда 1 раз на 6 місяців.

ПРОФІЛАКТОР – ДЛЯ ПРОФІЛАКТИКИ

Систематичне дозоване навантаження хребта шляхом помірної трактації (витягнення) дозволяє зменшити навантаження на зони росту шийних і верхніх грудних хребців і позитивно впливає на збільшення росту в дітей. В дорослих з низьким ростом тракція хребта на «Профілакторі Євмінова» призводить до збільшення висоти між хребцевих дисків, і сприяє збільшенню росту на 3-7 см, а систематичне виконання гімнастичних вправ сприяє зміцненню м’язового корсета. Людям, які мають зайву вагу застосування Профілактора Євмінова поряд с раціональною дієтою допоможе зменшити вагу і буде сприяти корекції талії.

Для досягнення позитивного профілактичного і лікувального ефекту при заняттях на «Профілакторі Євмінова» необхідно притримуватись принципу від простого до складного, від легкого до більш важкого. Це забезпечується розробленими комплексами вправ завдяки яким легко дозувати навантаження. Ви можете виконувати вправи різної складності, змінювати кут нахилу профілактора, кількість повторень і темп виконання вправ.

Загальна тривалість заняття на профілакторі повинна бути 20-60 хв. в день, краще проводити ці заняття 2-5 разів на день по 7-20 хв.. Щоб підготувати м’язи до занять на профілакторі, перед виконанням комплексу вправ рекомендується провести невелику

(5-10 хв.) загальну розминку.

При виконанні вправ необхідно додержуватись принципу поступовості і систематичності.

Не рекомендується робити різких рухів. Темп вправ може бути різним, ритм – чітким, дихання при виконанні вправ вільне, за винятком статичних положень, коли дихання необхідне затримувати. На початковому етапі занять кожну із рекомендованих вправ необхідно виконати не менше 3-4 разів. По мірі підвищення тренованості кількість повторень доводьте до 20 разів і більше.

Регулярне виконання комплексу вправ на профілакторі сприяє створенню міцного м’язового корсету.

Таким чином, «Профілактор Євмінова» виявляється справді ефективним засобом не лише профілактики, а і лікування хребта.

Заступник головного лікаря

Голуб О.М.

Продовження теми «Гомеопатія»

admin — Wed, 16 Dec 2009 16:44:28 GMT

Про гомеопатію, як ефективний, швидкодіючий метод лікування, можна розказувати дуже багато.

Багато людей відчули на собі ефективність лікування гомеопатією. Часто хворіючи діти перестають хворіти. Нормалізуються сон. Апетит, дитина перестає бути дратівливою, неспокійною. Нормально працює імунна система, як подальший результат — збереження здоров я . на майбутнє продовження активного життя.

Маючи великий лікарський досвід дивуюсь, як люди недбайливо відносяться до свого особистого здоров я і здоров я своїх дітей. Складається враження, що вони хочуть витратити за найменший проміжок часу більше здоров я. Ми дивуємося і співчуваємо, чому хворіють такі молоді, чому так рано вмирають? Не можна все списувати на погану екологію ( на погіршення якої ми самі ж прикладаємося) чи на неякісне харчування.

Пригадайте, як ви лікуєте себе чи своїх близьких? При перших симптомах хвороби е біль, кашель, підвищення температури вживаєте ліки, з кожним разом, все більше і сильніше, результати відсутні, починаються "походи” по лікарям і лікарням, кожний лікар призначає своє лікування і проблеми із здоров ям ростуть як сніжний ком.

Переваги гомеопатії і лікаря-гомеопата в тому., що він вивчає хворого, як кажуть від голови до п’ят із всіма проблемами із здоров ям. Більше того, бере до уваги хвороби, які є у найближчих родичів і призначає лікування не "від голови, серця чи ноги”, а лікування всього організму. Адже, всі ми різні, як можна лікуватися всіх одними тими ж ліками?

Так, мені кажуть опоненти, це ж так довго, а при медикаментозному лікуванні швидко, пройде головний біль, нормалізується температура. Прикро, що ми хочемо жити одним днем, а що буде завтра, за другим разом?

Але тривале лікування стосується виключно хронічних хворих, гостри випадки лікуються швидко та ефективно. Пацієнти самі дивуються, як швидко одужала їхня дитина, треба тільки уважно виконувати призначення лікаря. Багато моїх пацієнтів просять розказати при яких випадках використовують ті чи інші гомеопатичні ліки.

Сьогодні я розповім про Белладонну, ліки, які дуже часто використовую у своїй практиці, ліки, які входять в склад антипірину.

Белладонна була відома медичному світу біля 1500 років до н.е. В гомеопатії використовують Белладонну в різних розведеннях, як для лікування дітей так і дорослих.

Для Белладонни характерні наступні симптоми: почервоніння шкіри, сльозових, розширенні зіниці, сухість сльозових, неспокій ( пригадаємо стан людини з підвищеною температурою).

Для Белладонни характерно швидкість появи симптомів хвороби: будь-то вірусна інфекція, гнійна ангіна, бешиха та інші, які супроводжуються вищезазначеними симптомами.

Хочу ще раз наголосити, що гомеопатія — це цілісна система лікування. Не можна лікувати хворобу нерозуміючі природу її походження, індивідуальну реакцію організму, сімейні проблеми та інші.

Лікар вищої категорії, гомеопат

Понятовська І.П.

Закон нерівномірності дозрівання і розвитку старшокласників

admin — Wed, 16 Dec 2009 16:17:59 GMT

Хоча всі старшокласники стикаються з однаковими життєвими проблемам, дорослішають вони по різному. Ця нерівномірність складається одночасно з того, що підлітки дозрівають і розвиваються у різному темпі індивідуального розвитку та їх внутрішньоособистісних проблем. Тому, коли дорослі зустрічаються зі старшокласником, вони обов’язково повинні розглядати питання з ким фактично мають справу – з підлітком, юнаком, чи вже з дорослою людиною, при чому не взагалі, а стосовно даної, певної сфери життєдіяльності, з приводу якої відбулася зустріч.

Індивідуальний розвиток особистості старшокласника принципово поділяється на три типи. Перший тип людей, це ті у яких юність являє собою період «буревію і натиску», який проходить бурхливо, характеризується потужними емоціональними труднощами та гострими конфліктами з оточенням і собою. У другого типу розвитку юність проходить повільно і поступово. Ці люди включаються в доросле життя порівняно легко, але пасивно, і романтичні потяги душі, з якими асоціюється юність, їм не притаманні. Цей тип людей, для вихователів найбільш безпроблемний, але слід пам’ятати, що у них будуть труднощі з формуванням самостійності. Третій тип юності характеризується швидкими стрибкоподібними змінами, які однак ефективно контролюються самою особистістю, і не викликають різких емоційних вибухів. Ці люди досить рано визначають життєві цілі, і тому ці юнаки та дівчата відрізняються від решти однолітків високим рівнем самоконтролю, самодисципліни, активністю формувати власну особистість. Слід вказати, що потребує уваги низький рівень емоційної забарвленості їхнього життя.

У більшості старшокласників вже чітко виражені напрямки інтересів і вибору тих, чи інших видів діяльності. Одні полюбляють розумову працю, інші фізичну, третім легко дається спілкування, четвертим – суспільна праця, п’ятий захоплюється усім по черзі, а шостий – до всього однаково байдужий. Не менше різнобарвними є мотивація їх поведінки. Все це потребує від батьків розуміння та обережності в оцінках. Нагадаю, що наші недоліки – це ніщо інше, як подовження наших позитивів.

Соціально-культурні відмінності так чи інше заломлюються в певних умовах мікросередовища, де формується старшокласник – в структурі його родини і міжособистісних відносинах, в специфічних цінностях молодіжної субкультури, спрямованості інтересів, варіантів проведення вільного часу тощо. Головне слід пам’ятати, що юність – це заключний етап первинної соціалізації людини, і відповідно це ставить наступні завдання: по-перше, людина повинна бути готова до суспільно корисної праці; по-друге, до дорослого власного родинного життя; по-третє, суспільної зрілості та готовності до виконання своїх громадських обов’язків. Жодне з цих завдань не може бути вирішене окремо від інших, лише комплексний підхід до виховання буде означати нерозривну єдність суспільного і трудового виховання, яке повинне здійснюватись, як родиною, так і школою сумісно з іншими суспільними інститутами.

Центральний психологічний процес юнацького віку – це розвиток самосвідомості, який збуджує особистість розміряти свої намагання і дії з певними принципами і чітким образом власного «Я». Чим доросліше підліток, тим більше буде його виховання перетворюватись на самовиховання – це потребує від оточення, яке здійснює виховний вплив на підлітка чи малої гнучкості, такту, розуміння і головне готовності сприймати серйозно особистість вихованця й, нажаль, оточення не завжди враховує це. Більша частина скарг старшокласників в родині та школі, зводиться саме до того, що у взаємовідносинах їм не вистачає творчості і самостійності. Досить часто юнаки скаржаться на не достатньо активні методи навчання, шкільного самоуправління, участі у громадських об’єднаннях, яке досить часто буває формальним. Пояснюючи таке положення, оточення вихованців та наставники посилаються на пасивність і інфантильність самих старшокласників, які не виявляють ініціативи і почуття відповідальності, але це є пряме слідство відповідного стилю виховання, тобто не можна навіювати дитині, що дорогу здолає той, хто йде і при цьому, забороняти йому ходити.

Активна життєва позиція, яку ми хочемо привити кожній молодій людині, формується, перевіряється і укріплюється лише самостійними вчинками, за які вона несе особисту відповідальність. Негативні явища, які існують в середовищі деякої частини юнацтва, інколи пояснюються глобальними соціальними процесами, потужним прогресом кібернетики та механіки, що в свою чергу призводить до подовження періоду учнівства, невизначеністю соціального статусу підлітків, розмаїттю факторів соціалізації тощо. Але, як не були б важливі ці процеси самі по собі, не вони породжують безвідповідальність, ледарство, бешкетну поведінку, а недостатня вимогливість до молоді в поєднанні з дрібною опікою над нею.

Кожний старшокласник являє собою протирічну єдність дитячості і дорослості, а вже від оточення (вихователя) залежить, яке начало – дитяче чи доросле, буде розвинуто. Багато батьків та вчителів зачасту апелюють до дитячого начала у підлітках, спираючись головним чином на належність і слухняність. Така установка несвідомо подобається самолюбству дорослих – чим більш безпорадними та інфантильними являють собою діти, тим більш значимими та потрібними виглядають у своїх власних очах батьки та вчителі, але ця установка є шкідлива, так як, виховання повинне орієнтуватися не на вчорашній, а виключно на завтрашній день дитячого розвитку, тому що у людини, яку постійно опікують виробляється звичка до пасивної залежності або анархічному негативізму, який позбавлений всякого сенсу. Те, що вбачається деякими вихователями інфантильністю, фактично є сформованою установкою безтурботного споживача!!!

Дорослість часто приймається, як статистичний, одного разу досягнутий закінчений стан. Але це процес, стадія життєвого шляху, яка характеризується з одного боку адаптацією, пристосування до наявних соціальних умов, і здатністю їх відтворювати, а з іншого боку – самостійністю, здатністю і вмінням ініціювати дещо нове, організовуючи спільно з іншими людьми діяльність на змінення обставин, які успадковані від минулого. Зауважимо, що ці властивості не однаково виражені у різних людей. Порівнюючи поняття, в яких дорослі люди ретроспективно описують свій перехід від юнацтва до зрілості, психологи виявили два протилежних полюса. Частина людей переживає дорослість, як збагачення своєї особистості, розширення сфери життєдіяльності, підвищення рівня самоконтролю і відповідальності, тобто – як самореалізацію. Інші, навпаки, підкреслюють головним чином пристосування до об’єктивних обставин, вважають, що матеріальні успіхи, які досягнуті ними, відбулися завдяки відмови від індивідуальності, втрати свободи самовираження, свіжості почуттів тощо.

Ми часто говоримо, що юність - «знаходиться в русі», «постійно шукає свій шлях» тощо. Ця метафора має глибоку філософську думку. Особистість – це саме шлях, по якому рухається людина. І як би добре не була вивчена місцевість, кожна людина має сама здолати свій маршрут, і в цьому сенсі вона завжди індивідуальна і неповторна. Вказати іншій людині його життєвий шлях так саме не можливо, як розкрити їй її сенс життя, тобто зробити це, значило б, прожити життя за іншу людину. Виховання – це перед усім формування системи потреб людини, а не системи його знань. В цьому сенсі, як визначав індійський мудрець Вівекананда, навчити іншу людину не можна, кожна повинна вчити себе сама, але можливо лише допомогти їй у цій складній справі. Вихователь перед усім вивільняє учня, допомагаючи йому глибше усвідомити себе, стати самим собою, реалізувати те краще і цінне, що в ньому є.

В світі метафори «людина – це її шлях», вихователь зобов’язаний дати учню максимально точну мапу місцевості, по якій йому необхідно буде крокувати, вказати важливіші орієнтири і навчити техніці ходьби. Крім цього він, може, якщо вдасться, поділитися особистим досвідом свого власного життєвого пошуку. Об’єктивне знання допоможе учню ясніше бачити оточення, а життєвий досвід старшого товариша – глибше розібратися в самому собі, і зрозуміти, що пройдені шляхи – це не саме цікаве у житті. Решта – це справа самого мандрівника. Оточуючі не зможуть заздалегідь підказати куди і як прямувати людині пожиттю, коли звична тропа розійдеться, або щезне, але йому допоможе здобутий, з нашою допомогою, прийняти рішення і бути готовим нести за них відповідальність.

Кандидат психологічних наук

Карчевський І.Р.

Чи безпечна вода в Шепетівці? (продовження).

admin — Wed, 18 Mar 2009 15:09:02 GMT

Виконання цих заходів привело до значного покращення якості водо¬провідної води, відсоток нестан¬дартних проб при дослідженні води на бак-показники дещо зменшився: з 1,3% (2007 р.)до 1,2% (2008 р.), за санітарно-хімічними показниками — з 3,03% (2007 р.)до 2,9% (2008 рік).

Однією з головних проблем при використанні підземних свердловин є підвищений рівень заліза у воді. Це питання успішно вирішене завдяки використанню на Шепетівському водоканалі природного фільтруючого матеріалу — цеоліту.

Цеоліти — природні матеріали, що складаються з гідратованих алюміно-силікатів, основою яких є тетраедри діоксиду силіцію (5і02). Внаслідок певного розташування цих тетраедрів у структурі цеоліту утворюються особливі канали та порожнини, які поєднуються між собою за допомогою так званих «вікон» визначеного розміру.

Пориста кристалічна структура цеолітів легко поглинає молекули, розмір яких менший від діаметру вхідних «вікон», та не пропускає більших за розміром молекул, обумовлюючи «ситовий ефект» цих мінералів.

Цеоліти є надзвичайно перспективною природною мінеральною сировиною, що характеризується високими технологічними параметрами та відсутністю негативних екологічних наслідків при широкому застосуванні.

Вони не набрякають у воді, легко оброблюються з наступним фракціюванням, володіють унікальними молекулярно-ситовими, сорбціонними (катіонообмінними), адгезивними, каталетичними, протирадіаційними, бактерицидними та іншими властивостями, безпечними для живих організмів. Тому цеоліти, на мою думку, із зацікавленістю можна використовувати у процесах водоочищення.
За мінералогічним складом сокор-ницький цеоліт належить до типу кліноптиоліту, вміст якого в породі визначається на рівні 65-70% (це дозволяє використовувати цей мате¬ріал без попереднього збагачення).

Крім породоутворюючого матеріалу в ньому присутні: кварц, польовий шпат, монтморилоніт, карбонат, слюда.

Використання цеоліту показало практичні реальні результати щодо покращення якості питної води: так, після очищення мутність зменшується з 1,28 мг/дм3до 0,26 мг/дм3, залізо — з 3,47 мг/дм3до 0,11-0,12 мг/дм3, аміак — з 0,66 мг/дм3 До 0, марганець — з 0,07 до 0;04 мг/дм3, мідь — з 0,18 мг/дм3 до 0,019 мг/ дм3.

Також відзначу, що, враховуючи такий низький відсоток відхилень за бак-показниками при дослідженні водопровідної системи міста, вирішується питання відмови від постійної дезінфекції води хлором, яку проводити тільки за епідемічними показниками та при наявності проривів.

Це значно зменшить ризик захворювань органів шлунково-кишкового тракту, адже вченими доведено, що постійне проведення дезінфекції води хлорними препаратами призводить до хронічних захворювань органів цієї системи з можливим переходом в онкозахво-рювання.

Значно гірша ситуація з санітарно-гігієнічним станом громадських криниць міота. Так, протягом травня-червня держсаннаглядом вибірково обстежено 68 таких криниць, з них понад 25 не відповідають санітарним нормам: потрібно замінити відро, відремонтувати від-мостку, дашок тощо.Разом з тим, ремонтні роботи громадських криниць за деяким, винятком у 2008 році ще не розпочались.
Не проводиться очищення криниць громадського користування від мулу. Це призводить до значного погіршення якості води з громадських криниць та виникнення інфекційних кишкових захворювань.
До речі, в цьому році відзначається деякий ріст цієї нозології у порівнянні з аналогічним періодом попереднього року, а пов'язано це, у більшості випадків із вживанням неякісної питної- води з колодязів, які цьогоріч інтенсивно забруднювалися повенями.

Користуючись нагодою, хочу звернутись до читачів: перед вживанням обов'язково кип'ятіть воду, яку використовуєте з громадських та приватних криниць!

Держсаннаглядом на 2008 рік застосовано понад 20 штрафних санкцій за порушення санітарного законодавства в галузі водопостачання, направлено 5 приписів голові міста та директору водоканалу, інформація постійно надавалась в засоби масової інформації.

Наприкінці зазначу, що питання якості води є пріоритетним у роботі Шепетівської санепідемстанції та знаходиться на особливому контролі.
А. Г. Нечипорук, лікар з комунальної гігієни Шепетівської районної СЕС.

Чи пора до школи? Поради лікаря.

admin — Wed, 18 Mar 2009 15:03:34 GMT

Як тільки дитині виповнюється п'ять років, більшість сучасних батьків починають запитувати себе: віддавати малюка до школи вже через рік чи дати йому побути «маленьким», продовжити дитинство чи прискорити його розвиток? На що орієнтуватися під час пошуку вирішення цієї проблеми? Деякі орієнтуються на власний досвід («Я пішов до школи у сім років і все встиг» або «Я училася з шести років, і навіть краще, ніж семирічні однокласники»), але при цьому забувають про те, як багато змін відбулося у системі освіти за ці роки.

Інші батьки навпаки, враховуючи те, що початкова школа стала чотирирічною, вважають, що треба віддавати дитину до першого класу, навіть якщо їй немає і шести років: встигне «розкачатися» та підтягнутися за ці роки! Буває, що рішення про початок шкільного навчання приймається за самолюбивими мотивами (от у сусіда син молодший, але йде до школи, а наш чим гірший?).

Думаю, що зайве говорити про те, загальноосвітній школі, але не є як часто практичні психологи зіштовхуються пізніше з такими батьками та їх дітьми, коли проблеми, що виникають у першокласника, пов'язані не з тим, що погано у ньому самому чи у школі, а тим, що дитина виявилась не готовою до навчання.

Відразу скажу, що вміння читати, рахувати і писати, яких малюк набув удома чи в дитячому садочку, ще не є показниками того, що він готовий до шкільного навчання. Не забувайте, що до школи дитину, звичайно, теж навчають, але за зовсім іншими методами (більш ігровими), з іншим навантаженням у часовому аспекті (це не п'ять уроків по сорок хвилин!), іншими вимогами (її не будуть змушувати продовжувати справу, якщо помітно, що вона втомилася), іншою формою організації навчання (дошкільнята не сидять за партами більшу частину дня, а мають можливість посидіти на підлозі, полежати тощо).

Як же тоді приймати рішення про початок навчання? Як не помилитися в такому відповідальному кроці, який покладе основу успішності вашої дитини протягом найближчих дванадцяти років? Безумовно, найбільш точним і правильним буде застосування індивідуального підходу до ваших сина чи доньки. По-перше, не забувайте, що окрім біологічного віку є психологічний вік дитини, який може суттєво відрізнятися від нього як у меншій, так і в більшій мірі. По-друге, щоб дати абсолютно правильну відповідь на питання, чи готова дитина до школи, необхідно знати про специфіку закладу, до якого ви б хотіли її віддати. Цілком можливо, що дитина готова до навчання у досить «зрілою» для мовної чи математичної школи, до якої ви її віддаєте. Майте на увазі, що хоча початкові класи скрізь мають на меті загальний розвиток дитини, тим не менш, якщо школа спеціалізується на поглибленому вивченні якихось предметів, це зазвичай все одно відображається на системі викладання у молодших класах (хоча, б у виборі складніших підручників та підвищених вимогах до профілюючих предметів).

Таким чином, ідеальним варіантом для визначення готовності до школи є індивідуальна діагностика дитини психологом і педагогом, причому підібрана із врахуванням специфіки школи, в яку планується віддати дитину. Однак, у будь-якому випадку, батькам буде корисно знати, розвиток яких здібностей передбачає «шкільна зрілість», що очікується від майбутнього першокласника.

У понятті «шкільна зрілість» (чи готовність до школи) традиційно виділяють три аспекти: інтелектуальний, емоційний і соціальний. Розглянемо кожен з них. Інтелектуальна зрілість передбачає певний рівень розвитку мислення, мовлення, уваги, пам'яті, сприйняття та дрібної моторики дитини. Для їх діагностики існують цілі комплекси психологічних методик, але їх застосування потребує певних знань і навичок. Тому пропоную вам самостійно визначити ступінь розвитку цих здібностей, спостерігаючи за діяльністю вашого сина чи дочки.

Отже, майбутній першокласник повинен мати:
- достатньо розвинуте сприймання — вміти виділяти фігуру з фону, визначати контури окремих фігур серед декількох накладених одне на одного зображень, відрізняти близькі, але не однакові фігури;
- досить високий рівень розвитку уваги — вміти концентрувати свою увагу на завданні, яке виконується, хоча б 10-15 хвилин, навіть якщо воно йому не зовсім до вподоби;
- розвинуті тонкі рухи руки (дрібна моторика) і координацію своїх дій — дитина повинна вміти упевнено працювати ножицями та олівцями, намальовані лінії мають бути чіткими, прямими (звичайно, не такими, як у дорослих, але й не тремтячим зигзагом), вона вже повинна вміти повторити зразок запропонованого візерунку чи малюнка, ділити цей зразок на частини (орієнтуючись у просторі за критеріями «праве — ліве», «верх — низ»);
- обсяг пам'яті, достатній для запам'ятовування з першого разу інструкції до завдання та утримання її в процесі всього його виконання;
- добре розвинуте наочно-образне мислення — уміти створювати завершені образи з конструктору, різних матеріалів, мозаїки, на власному малюнку;
- основи словесно-логічного мислення — діти до шести років повинні навчитися виокремлювати суттєві ознаки предметів, проводити нескладні логічні роздуми (наприклад, встановлювати послідовність подій), порівнювати предмети, робити висновки, виявляти взаємозв'язки між поняттями, будувати речення за аналогією із зразком, робити узагальнення (наприклад, об'єднуючи одним словом «транспорт» автобус, трамвай і вантажівку) і на основі засвоєних узагальнень здійснювати класифікацію;.
- сформовані операції мислення, такі, як аналіз і синтез — дитина повинна вміти проаналізувати закономірності у ряді явищ (знаків, символів), виділити окремі складові частини у предметі (слові, числі), а також навпаки, з окремих складових створити загальну картину.

Умови безпечного сну вашої дитини.

admin — Wed, 18 Mar 2009 14:39:51 GMT

Безпечне ліжечко.
Ліжечко дитини має бути повністю справним. Вкладайте дитину на жорсткий рівний матрац, який щільно прилягає до бортів ліжка. Ніколи не кладіть малюка на подушки, ковдри чи іншу м'яку поверхню.

Приберіть з ліжечка м'які іграшки та не підпускайте туди домашніх тварин.

Ніколи не закривайте обличчя дитини ковдрою чи простирадлом. Щоб вона не сповзла під ковдру, вкладіть її ніжками до спинки ліжка.

Верхній край ковдри має знаходитися на рівні грудей дитини, а бокові краї підгорніть під матрац. Щоб дитина була під вашим постійним наглядом, розташуйте її ліжечко у своїй спальні, поруч зі своїм ліжком. Не «виселяйте» малюка в окрему кімнату, навіть якщо є така можливість.

Не перегрівайте дитину!
Слідкуйте за тим, щоб ваш малюк уві сні на перегрівався. Одягайте його в легкий одяг для сну.
Оптимальна температура в кімнаті, де спить дитина,+20-22°С. Не пеленайте дитину туго, це може призвести до перегрівання.

Сон в одному ліжку.
Багато матерів годують дитину грудьми, лежачи у своєму ліжку — це зручно як для мами, так і для малюка. Пам'ятайте, що мати може заснути під час годування, але не всі дорослі ліжка безпечні для дитини. Мамам, які хочуть годувати дитину у своєму ліжку, варто пам'ятати наступні правила: не можна брати дитину до свого ліжка, якщо ви спите на дивані, канапі чи кріслі; якщо до цього ви вживали алкоголь, ліки чи інші речовини, що послаблюють вашу увагу, викликають сонливість; якщо ви почуваєте себе недобре або втомленими і вам важко наглядати за дитиною.

Не кладіть малюка у своє ліжко, якщо він народився недоношеним, з малою вагою або в нього підвищена температура тіла.

Не залишайте дитину на дорослому ліжку одну, без нагляду, а також якщо там сплять інші діти. Щоб дитина була поруч, можна зняти один бортик з ліжка малюка і щільно закріпити його поруч з ліжком матері.

Важливо, щоб матраци були на одному рівні і між ними не було щілини. Таке «прибудоване» ліжко значно полегшує нічний догляд за дитиною та годування грудьми.

Харчування жінки у період вагітності та годування грудьми.

admin — Wed, 18 Mar 2009 14:34:14 GMT

Період годування грудьми не потребує дотримання будь-яких спеціальних дієт. Однак необхідно пам'ятати, що на формування молочних залоз під час вагітності та на вироблення молока протягом всього періоду лактації організм жінки витрачає внутрішні ресурси свого організму. У зв'язку з цим харчування вагітної жінки та матері, що годує грудьми свою дитину, повинно бути достатньо калорійним та збалансованим за вмістом всіх харчових речовин: білків, незамінних амінокислот, жирів, незамінних жирних кислот, вітамінів, мінеральних солей та мікроелементів.

Хорошим контролем правильної харчової поведінки вагітної жінки є збільшення її маси тіла, яке за весь період вагітності повинно складати: 10 кг — для жінок середнього зросту та нормальної угодованості (250 грамів за тиждень); 12-12,5 кг — для жінок з пониженою угодованістю (300 грамів за тиждень); 5-6 кг — для жінок з надмірним жировідкладенням.

Калорійність харчування матері, що виділяє до одного літра молока на добу, повинна бути підвищена в середньому на 700 ккал. Так, якщо для жінок середнього рівня фізичного розвитку (зріст 155- 165 см, маса тіла 55-65 кг), яка займається легкою або середньою за тяжкістю працею, енергетична цінність добового раціону складає 2500 ккал, то на період годування грудьми вона повинна бути 3200 ккал.

Із продуктів, які містять повноцінні білки, рекомендуються сир або вироби з нього, молоко, негострі сорти твердого сиру, кефір, ряжанка, відварене м'ясо, птиця. Курячі яйця (не більше одного на добу) можна використовувати у відвареному або смаженому вигляді.

Поряд із цим доцільно періодично включати в раціон страви із субпродуктів, наприклад, із печінки, яка багата не тільки на повноцінний білок, але також на мікроелементи, особливо
залізо, мідь, кобальт, вітаміни: В12, фолієву кислоту, які мають велике значення у профілактиці анемії як у годуючих матерів, так і у дітей.

Поряд із цим необхідно пам'ятати, що надмірне вживання годуючою матір'ю молока та молочних продуктів, яєць може викликати сенсибілізацію організму дитини до білка коров'ячого молока, з чим може бути пов'язане виникнення алергодерматозів у дітей, які перебувають на природному вигодовуванні. Як джерело жиру слід використовувати легкозасвоювані жири (вершкове масло, вершки, сметану). Обов'язковим є включення в щоденний раціон рослинної олії (соняшникової, кукурудзяної, оливкової) як основного джерела поліненасичених жирних кислот та вітаміну Е, необхідних для нормального розвитку дитини.
Важливо цілодобово включати в раціон фрукти, овочі, свіжу городину, ягоди, овочеві та фруктові соки.

Розуміння самого себе – не розкіш, а засіб розвитку.

admin — Thu, 26 Feb 2009 19:09:07 GMT

Для того щоб досягнути того, чого ми хочемо, нам необхідно чітко усвідомлювати не тільки свої цілі, але й ті перепони, які виникають на нашому шляху.
Є перепони об’єктивні. Наприклад, людина захотіла стати скрипалем, але слуху в неї немає, то, зрозуміло, що вона їм не буде. Але є такі перепони, які суб’єктивні й залежать від наших страхів та особистого сприйняття оточення.
Треба чесно сказати, що певна кількість страхів є раціональними й, навіть, корисними. Так, у разі нападу на вас трьох озброєних людей, які вимагають віддати їм усе, то, напевно, якщо ви не чемпіон світу з бойових мистецтв, розумніше буде злякатися та підкоритися. Якщо у вас наступного дня іспит, а ви не вивчили нічого, то боятися за результат зовсім природно.
Ці корисні страхи допомагають нам уникнути негативних наслідків. Але вони не є психологічною проблемою, тому що навпаки, допомагають зберігати нам себе як фізично, так і психічно. Тому предметом нашого розгляду будуть страхи ірраціональні, тобто які не піддаються розумовим поясненням.
Поясню на прикладі. Багато людей патологічно бояться виступати перед аудиторією, навіть якщо вона налаштована доброзичливо. Що саме викликає у цих людей приступи паніки, вони не пояснять ніколи, хоча й на раціональному рівні розуміють, що нічого страшного з ними не скоїться. Й дарма будуть всі заклики до логічних міркувань. А це ще одна типова ситуація – чоловік відчуває страх перед одруженням. І дівчина гарна, і решта на рівні, але думка про весілля наводить такий жах, що він фактично тікає.
Спочатку розберемо, що саме таке страх. Страх – це, в першу чергу, само по собі неприємне відчуття на суто фізіологічному рівні. Звичайно, любителі екстриму можуть зі мною не погоджуватись. Але в дійсності, задоволення від страху – це задоволення після страху. Коли стрибаєш з парашутом, то «кайф» відчувається по контрасту – міг вмерти, але вижив. Але неприємні відчуття це не самі гірші наслідки страху. Людину, яка валить іспит, відраховують з інституту й вона фактично втрачає певний шлях життєвого розвитку. Хлопчина, якій тікає від подружнього життя, фактично позбавляє себе подовження у нащадках. Людина, яка боїться публічного виступу, не взмозі довести свої думки до оточення, й тому які б вони не були, вони не мають подовження. Необхідно чітко усвідомлювати – що зупинка нашого розвитку, нездатність адаптуватися до нового життєвого оточення, до змін які відбуваються у суспільстві – це надзвичайно гостра психологічна проблема.
Ірраціональні страхи мають кілька джерел походження. Розглянемо деякі з них. Най популярною є точка зору на виникнення психічних проблем – що це є результат жорстокого та безжалісного суспільства, в якому ми живемо. Життєвий приклад: школяр, який вчиться в четвертому класі не хоче ходити до школи. А не хоче тому, що жахливо боїться. Два тижні тому він погано відповідав по математиці, й вчителька голосно вказала йому, назвавши тупим. А для хлопчика це стало сильним психологічним ударом. Мати обурюється і кляне школу та вчительку, кляне всю нашу систему освіти, яка таке допускає, кляне жорстке суспільство, яке народило бездушну загальноосвітню систему.
В цілому обурювання матері зрозуміле – вчителька дійсно була не права. Але пропоную замислитися над наступним. Ця вчителька є середньо статистичною вчителькою, тобто не поганою, не доброю. Таких тисячі. І нагримати вона могла не в тому що вона природно злюча, а тому що з ранку посварилася з чоловіком, або у самої вчора син приніс зі школи двійку, або тому що зарплатня мала, або тому що директор влаштував рознос, тобто на це могло бути тисячі причин. Ця вчителька поступила не краще й гірше тих людей, які оточують цього хлопчика в житті. І ці люди, впродовж всього його дорослого життя, будуть мати свої проблеми, які для них значно важливіші ніж його, чи ваше, чи моє психічне благополуччя. І це природно, тому що інша людина зовсім не зобов’язана вникати в наші з вами життєві складнощі.
Звичайно, можна сказати що вчителька не врахувала індивідуальну особливість хлопчика, що в нього тонка, чуйна натура. Але і в житті мало хто буде брати в розрахунок його легко раниму душу. Тому що наша душа важлива тільки для нас самих, в крайньому випадку, для кількох самих близьких нам людей.
Звичайно, вчителька була неправа. Але вона була неправа, не більш дев’яносто дев’ять процентів решти людей, які нас оточують. Ці люди інколи допомагають нам, а інколи заважають, інколи говорять правду, а інколи оманюють, інколи говорять з нами ласкаво, а інколи голосно гримить. Й як що цей хлопчик зараз, за допомогою батьків, не навчиться нормально і без страху реагувати на горлання вчительки, то по тому, в своєму дорослому житті він буде панікувати від будь-якого наголосу свого боса або вигуку своєї жінки.
Дуже часто можна почути, що якщо б наше суспільство відносилося до нас уважно, враховувала наші індивідуальні особливості, підтримувала б розвиток наших талантів, то ми б були щасливими людьми без будь-яких проблем. Але наше суспільство не гірше, не краще за те, що було тисячу, сто, двадцять років назад. Й нашому суспільству ніколи не було й не має й не буде справи до нашого внутрішнього світу яким би гуманним воно не було. Це відбувається тому що у суспільства є свої турботи, які дуже далекі від психічних проблем окремої людини. Цьому суспільству і державі необхідно виживати в оточенні не дуже дружелюбних до нього інших суспільств і держав, їм необхідно турбуватися про загальну ідеологію і мораль, які не дозволяють суспільству розвалитися. Всюди, незалежно від державного устрою, суспільство і держава розглядають нас з точки зору чи корисні ми їм, а не з точки зору нашого психологічного комфорту. Так, інколи не має що суспільству наша індивідуальна неповторність корисна, і тоді воно сприяє нашому духовному розвитку. Тобто суспільство користується результатами мого розвитку для економічного прогресу, розробки нової зброї, або створення нової ідеології, яка це суспільство прославляє. Але необхідно чітко розуміти, що держава, хоча б навіть і тричі доброю державою, турбується лише за людей в цілому а не об індивідуальності.
Одним словом, наш внутрішній світ – це наша особиста проблема. Й по тому нам самим необхідно відноситися самим до себе більше уважно, чітко розуміти свої індивідуальні особливості та напрямки розвитку своїх талантів. Ми самі повинні вчитися бути щасливими і наше особисте благополуччя дуже мало залежить від суспільства в якому ми живемо. Тобто, як казали давні римляни, хочеш бути щасливим – будь ним, і це залежить в певній більшій ступені від нас самих.

Ігор Карчевський, кандидат психологічних наук, психолог-консультант медичного центру «Сіліцея».

Профілактика плоскостопості

admin — Thu, 26 Feb 2009 19:04:20 GMT

«Кожна людина — будівник храму, що називається її тілом» Г. Тора.

Страждати від болю зовсім не обов'язково. Незалежно від віку та рівня активності кожна людина має можливість робити маленькі кроки, які приведуть до помітного оздоровлення її рухового апарату.
Рідше у дітей спостерігається стійка плоскостопість, при якій склепіння стопи не виражене навіть при відсутності тиску.
Причиною виникнення такої плоскостопості може бути анатомічна.
Нормальна здорова стопа має повздовжнє та поперечне склепіння. В нормі внутрішня сторона стопи між заплеснофаланговими суглобами вигнута вверх. Якщо вона не виражена, — це плоскостопість. Якщо вологою стопою стати на аркуш паперу, то на ньому ви зможете побачити не зафарбований вигин, який сприяє внутрішньому (ресорному) склепінню. Якщо відбиток плоский, без вигину, то це означає, що в людини стопа плоска — дефект, який досить негативно впливає на діяльність організму та самопочуття людини.
Дитяча плоскостопість
Цей стан широко розповсюджений серед дітей, але зазвичай зникає з віком.
Звичайний його тип — гнучка плоскостопість, коли в не навантаженої стопи склепіння помітне, але при натиску на землю нога «розплющується». Як правило, це пов'язано зі слабкістю зв'язок, пружність яких підвищується з віком.
аномалія суглобів або стійкий спазм пов'язаних з ними м'язів. Це може бути вроджений дефект скелета.
Доросла плоскостопість Вона відзначається у 20% дорослих.
Гнучка плоскостопість може зберігатись і у зрілому віці, особливо якщо склепіння стопи нижче середньостатистичного, така аномалія може бути спадковою.
Досить рідко вона розвивається після перенесення травми, наприклад, розриву сухожилля. Ще одна причина розвитку цього дефекту — остеоартрит відразу декількох суглобів стопи.
Плоскостопість часто призводить до розвитку гіперпронації — западання стоп всередину з розвертанням носків у сторони підчас ходьби, бігу. Це створює аномальне навантаження на нижню частину ніг і призводить до розвитку м'язово-скелетних проблем.
Гіперпронацію легко розпізнати за підошвами взуття, сильно стертого біля заднього внутрішнього краю.
При деформації стоп поступово втрачаються ресорні та амортизаційні функції стопи. Внутрішні органи зазнають різких поштовхів при різких рухах. Унаслідок чого виникає головний біль, загальне нездужання та підвищується стомлюваність.
Зниження пружних властивостей стоп призводить до їх травм, а також до травм Ахіллового сухожилля, колінного суглоба та перевантаження хребта.
Завдяки своєрідній будові стопа виконує роль ресори, яка розвантажує тіло від поштовхів, струсів, яких неможливо уникнути під час ходьби, бігу та стрибків. Зрозуміло, що порушення її природних форм — зниження одного зі склепінь — майже неминуче призводить до деформації стоп.
Основна ознака повздовжньої плоскостопості — зникнення внутрішнього підсклепінного вигину, при цьому п'ятка чи вся стопа може відхилитися назовні. Підвищена втома, больові відчуття у нижніх відділах ніг — ось супутники цього порушення норм.
Для поперечної плоскостопості характерна «розплющеність» перед¬нього відділу стопи. Прогресуючи, така деформація призводить до згинання пальців, найчастіше назовні, відхилюється великий палець (вальгусне положення стоп).

Оксана Голуб, реабілітолог медичного центру «Сіліцея».