Шкільна дезадаптація – порушення пристосування особистості школяра
до умов навчання в школі. По даним світової літератури, різноманітні складнощі
у навчанні відмічаються у 15-40% школярів. У зв’язку з цим велике значення
надається шкільній адаптації, оскільки для дітей віком від 6 до 17 роківданий
фактор являється другим по важливості після фактора сімейного оточення.
Шкільна дезадаптація – це не лише проблема дітей, які йдуть до
першого класу. В неменшій мірі вона реєструється і у дітей, які переходять із
молодшої школи в середню (5 клас), які закінчують середню школу (9 та 11
клас).Більшість дослідників сходяться у думці, що шкільна дезадаптація – це
складний багатофакторний процес, який має як медико-біологічне, так і
соціально-психолого-педагогічне коріння.
Виділяють три групи причинних факторів шкільної дезадаптації:
1) Біологічні (органічне ураження нервової системи на ранньому етапі
розвитку дитини – черепно-мозкова травма, наслідки перенесених нейроінфекцій, хронічні головні болі,
туговухість або глухота, епілепсія, дитячі церебральні паралічі, генетичні та
спадкові хвороби, затримки психічного
та мовленнєвого розвитку, розумова відсталість).
2) Психологічні (аномальні типи сімейного
виховання, особливо гіперопікування, невідповідність когнітивних стилей учні та
чителя, неадекватний стиль
поведінки вчителя в класі).
3) Соціальні (жорсткість соціальних стандартів
поведінки учня в школі, надмірне перевантаження шкільної програми, зміна школи,
гіпертрофована оцінююча позиція школи по
відношенню до учня, стресова тактика педагогічного впливу, нераціональна
організація навчального процесу, невідповідність
шкільних методик віковим можливостям дітей).
Кожна з вищеназваних причин або їхнє поєднання може привести до
виникнення у дитини шкільної дезадаптації, яка найчастіше проявляється
наступними клінічними синдромами:
1) Синдром дефіциту уваги з гіперактивністю;
2) Тикозні гіперкінези;
3) Головні болі напруження;
4) Астенічні розлади;
5) Шкільні фобії – страхи;
6) Специфічні порушення читання та письма.
Зупинимось детальніше на кожному із них для того, щоб читач зміг
завчасно запідозрити чи виявити їх у своєї дитини та звернутись за медичною
допомогою.
Синдром дефіциту уваги з гіперактивністю.
Даний синдром зустрічається у 5-10% дітей в популяції, значно
частіше у хлопчиків, ніж у дівчаток – співвідношення 5:1. Причиною даного
синдрому є, як правило, поєднання генетичних механізмів, органічного ураження
головного мозку під час вагітності чи пологів та психо-соціальних факторів. У
таких дітей відмічається порушення у функціонування специфічних медіаторів у
нервовій системі. Основними діагностичними критеріями даного синдрому є три
основних симптомо-комплекси:
1) Неуважність:
неможливість виконувати завдання без помилок, яке викликано
неможливістю сконцентрувати увагу на деталях;
неможливість вслуховуватись у звернену мову;
неможливість доводити виконувану роботу до кінця;
неможливість організувати свою діяльність;
уникнення роботи, яка потребує посидючості;
часта втрата предметів, які необхідні для виконання завдань;
забудькуватість у повсякденному житті;
відволікання на сторонні стимули.
2) Гіперактивнісь:
Дитина:
суєтлива, не взмозі сидіти спокійно;
встає з місця без дозволу;
без цілі бігає, йорзає, карабкається в неадекватних для цього ситуаціях;
не взмозі гратися в тихі ігри, відпочивати;
3) Імпульсивність:
Дитина:
викрикує відповідь, недослухуючи питання;
не може дочекатись своєї черги.
Як правило, вчителі та батьки відмічають, що такі діти надмірно
рухливі, неспокійні, не можуть всидіти на місці під час уроку та виконання
домашніх завдань. Такі прояви обумовлюють низьку успішність, у таких дітей, не
дивлячись на достатньо високий інтелект. Це пояснюється нездатністю центральної
нервової системи гіперактивної дитини справлятись з новими вимогами, які
виникають в умовах посилених психічних та фізичних навантажень під час навчання
в школі. Необхідно відмітити віковий критерій початку даного захворювання –
поява до 8 років. Якщо дані симптоми з’являються у старшому віці, необхідно
шукати інше захворювання.
Важливо – гіперактивність зустрічається не тільки у школі, а й
вдома, у труді, іграх!
Важливо – чим старша дитина, тим більше на перший план виходить
імпульсивність, яка часто поєднується з агресивністю.
Важливо – гіперактивність та імпульсивність є більш стабільними
компонентами захворювання, і в 30-70% випадків можуть перейти в підлітковий, а
іноді і у дорослий вік. Такі підлітки входять у групу ризику по розитку
алкоголізму та наркоманії.
Важливо – часто даний сидром ускладнюється іншими проявами шкільної
дезадаптації (нічним нетриманням сечі, заіканням, головними болями, тіками,
страхами, розладами поведінки).
Тікозні гіперкінези
Тіки (від француз. tic – судомні посмикування) – являють собою
раптові, невимушені, насильницькі, уривчасті, повторювальні рухи, які охоплюють
різні групи м’язів. Тіки нагадують нормальні рухи, мають різну інтенсивність,
неритмічні, можуть тимчасово подавлятись зусиллям волі та легко імітуються.
Тіки є поширеним захворюванням у дитячому віці. 10% дітей 6-7 річного віку
страждають на тіки. Серед хворих на них у 4-6 раз більше хлопчиків. Причина
виникнення їх також багатофакторна. Крім генетичних, психосоціальних причин,
вважають, що у таких дітей існує імунологічний механізм у виникненні цього
захворювання – педіатричне нейроімунне порушення, асоційоване із стрептококовою
інфекцією – бета-гемолітичним стрептококом А 5-го типу, який викликає часті гострі
респіраторні захворювання, ангіни, гайморити, отити, бронхіти. У таких дітей
знову ж таки порушена функція
специфічних медіаторів у нервовій системі.
Тіки діляться на рухові (моторні) та голосові (вокальні). Серед
моторних тіків найчастіше зустрічаються: кліпання очима, підняття брів, нахмурювання
лоба, підняття плечей. Може зкустрічатись висовування язика, клацання пальцями,
посмикування м’язів живота та інше. Серед вокальних – покашлювання, у важких
випадках – повторювання звуків, частин слів, слів, вимова агресивних ображаючих
асоціальних слів та фраз, повторення звуків тварин.
Важливо - у 9% дітей тіки з’являються
у перші дні занять у школі („тіки першого вересня”).
Важливо – тіки являють собою координоване відтворення нормального
рухового акту та носять непереборний характер. Не намагайтесь заставляти дитиу
зусиллям волі подавляти тік.
Важливо – тіки посилюються під впливом емоційних стимулів – тривоги,
страху, збентеження та зникають під час нічого сну, та часто поєднуються з
головними болями, страхами, астенічним синдромом.
Головні болі напруження
Їх часто ще називають шкільними головними болями. Вони становлять
40-80% усіх головних болей. Питання про частоту їх у дітей досі відкрите, так
як не всі діти завжди можуть чітко розповісти про свої відчуття. Епізодичні
головні болі напруження виникають у 30% школярів, хронічні – у 5%, з піком у
11-12 років, перважно у дівчаток. Причиною даних головних болей є на фоні
перевтоми подразнення чутливих закінчень у м’язах голови. Ці болі носять
зжимаючий характер, виникають у другій половині дня у лобовій частині голови чи
скронях, іноді по всій поверхні, часто поєднуються з болями в м’язах очей, шиї,
непереносимістю шуму, світла, іноді у вигляді відчуття „каски” чи „обруча”
навколо голови. Діти з такими болями є чутливими особистостями, з підвищеною
відповідальністю, тривожністю, страхами, іноді з прихованою ненавистю та
непереносимістю по відношенню до батьків та рідних людей, з подавленним
почуттям образи та покинутості. Такі головні болі є часто першим симптомом
депресії та розвитку будь-якого соматичного захворювання у дитини.
Важливо – тривалість такої головної болі можлива від 30 хв. до 7
діб.
Важливо – непульсуючий характер болю, її двобічність, відсутність
посилення під час фізичного навантаження.
Важливо – рідке поєднання з нудотою, непереносимістю світла та шуму,
відсутність будь-якого неврологічного дефіциту (оніміння губ, язика, кінцівок,
слабкість у кінцівках, порушення ходи та координації рухів, мови, зору).
Важливо – хронічний варіант хвороби напряму залежить від повноти та
рівня матеріального забеспечення батьків та повноти сім’ї, наявності безробіття
серед батьків, особливо серед школярів підліткового віку.
Важливо – головні болі частіше винакають та формуються у „больових
сім’ях”, де діти постійно чують скарги на головний та будь-який біль.
Важливо – у даних головних болях суттєву роль відіграє наявність
хронічного емоційного стресу у дитини.
Важливо – чим вища шкільна успішність у класі, тим менше дітей
жаліється на головний біль.
Далі буде... невролог І. А. Маршук
| 
