Медичний центр "СІЛІЦЕЯ"
Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Новини медичного центру [2]
Гомеопатія [1]
Дзеркало душі [1]
Дбайливим батькам [2]
Грудне вигодовування [2]
Вертеобрологія [4]
Неврологія [1]
Гірудотерапія (лікування п'явками) [1]
СЕС інформує [2]
Лікарські поради [5]
Замітки психолога [4]
Рефлексотерапія [1]
Форма входу
Наше опитування
Оцініть наш сайт
Всього відповідей: 190
Пошук
Головна » 2009 » Лютий » 26 » Розуміння самого себе – не розкіш, а засіб розвитку.
21:09
Розуміння самого себе – не розкіш, а засіб розвитку.
Для того щоб досягнути того, чого ми хочемо, нам необхідно чітко усвідомлювати не тільки свої цілі, але й ті перепони, які виникають на нашому шляху.
  Є перепони об’єктивні. Наприклад, людина захотіла стати скрипалем, але слуху в неї немає, то, зрозуміло, що вона їм не буде. Але є такі перепони, які суб’єктивні й залежать від наших страхів та особистого сприйняття оточення.
  Треба чесно сказати, що певна кількість страхів є раціональними й, навіть, корисними. Так, у разі нападу на вас трьох озброєних людей, які вимагають віддати їм усе, то, напевно, якщо ви не чемпіон світу з бойових мистецтв, розумніше буде злякатися та підкоритися. Якщо у вас наступного дня іспит, а ви не вивчили нічого, то боятися за результат зовсім природно.
  Ці корисні страхи допомагають нам уникнути негативних наслідків. Але вони не є психологічною проблемою, тому що навпаки, допомагають зберігати нам себе як фізично, так і психічно. Тому предметом нашого розгляду будуть страхи ірраціональні, тобто які не піддаються розумовим поясненням.
  Поясню на прикладі. Багато людей патологічно бояться виступати перед аудиторією, навіть якщо вона налаштована доброзичливо. Що саме викликає у цих людей приступи паніки, вони не пояснять ніколи, хоча й на раціональному рівні розуміють, що нічого страшного з ними не скоїться. Й дарма будуть всі заклики до логічних міркувань. А це ще одна типова ситуація – чоловік відчуває страх перед одруженням. І дівчина гарна, і решта на рівні, але думка про весілля наводить такий жах, що він фактично тікає.
  Спочатку розберемо, що саме таке страх. Страх – це, в першу чергу, само по собі неприємне відчуття на суто фізіологічному рівні. Звичайно, любителі екстриму можуть зі мною не погоджуватись. Але в дійсності, задоволення від страху – це задоволення після страху. Коли стрибаєш з парашутом, то «кайф» відчувається по контрасту – міг вмерти, але вижив. Але неприємні відчуття це не самі гірші наслідки страху. Людину, яка валить іспит, відраховують з інституту й вона фактично втрачає певний шлях життєвого розвитку. Хлопчина, якій тікає від подружнього життя, фактично позбавляє себе подовження у нащадках. Людина, яка боїться публічного виступу, не взмозі довести свої думки до оточення, й тому які б вони не були, вони не мають подовження. Необхідно чітко усвідомлювати – що зупинка нашого розвитку, нездатність адаптуватися до нового життєвого оточення, до змін які відбуваються у суспільстві – це надзвичайно гостра психологічна проблема. 
  Ірраціональні страхи мають кілька джерел походження. Розглянемо деякі з них. Най популярною є точка зору на виникнення психічних проблем – що це є результат жорстокого та безжалісного суспільства, в якому ми живемо. Життєвий приклад: школяр, який вчиться в четвертому класі не хоче ходити до школи. А не хоче тому, що жахливо боїться. Два тижні тому він погано відповідав по математиці, й вчителька голосно вказала йому, назвавши тупим. А для хлопчика це стало сильним психологічним ударом. Мати обурюється і кляне школу та вчительку, кляне всю нашу систему освіти, яка таке допускає, кляне жорстке суспільство, яке народило бездушну загальноосвітню систему.
  В цілому обурювання матері зрозуміле – вчителька дійсно була не права. Але пропоную замислитися над наступним. Ця вчителька є середньо статистичною вчителькою, тобто не поганою, не доброю. Таких тисячі. І нагримати вона могла не в тому що вона природно злюча, а тому що з ранку посварилася з чоловіком, або у самої вчора син приніс зі школи двійку, або тому що зарплатня мала, або тому що директор влаштував рознос, тобто на це могло бути тисячі причин. Ця вчителька поступила не краще й гірше тих людей, які оточують цього хлопчика в житті. І ці люди, впродовж всього його дорослого життя, будуть мати свої проблеми, які для них значно важливіші ніж його, чи ваше, чи моє психічне благополуччя. І це природно, тому що інша людина зовсім не зобов’язана вникати в наші з вами життєві складнощі.
  Звичайно, можна сказати що вчителька не врахувала індивідуальну особливість хлопчика, що в нього тонка, чуйна натура. Але і в житті мало хто буде брати в розрахунок його легко раниму душу. Тому що наша душа важлива тільки для нас самих, в крайньому випадку, для кількох самих близьких нам людей.
  Звичайно, вчителька була неправа. Але вона була неправа, не більш дев’яносто дев’ять процентів решти людей, які нас оточують. Ці люди інколи допомагають нам, а інколи заважають, інколи говорять правду, а інколи оманюють, інколи говорять з нами ласкаво, а інколи голосно гримить. Й як що цей хлопчик зараз, за допомогою батьків, не навчиться нормально і без страху реагувати на горлання вчительки, то по тому, в своєму дорослому житті він буде панікувати від будь-якого наголосу свого боса або вигуку своєї жінки.
  Дуже часто можна почути, що якщо б наше суспільство відносилося до нас уважно, враховувала наші індивідуальні особливості, підтримувала б розвиток наших талантів, то ми б були щасливими людьми без будь-яких проблем. Але наше суспільство не гірше, не краще за те, що було тисячу, сто, двадцять років назад. Й нашому суспільству ніколи не було й не має й не буде справи до нашого внутрішнього світу яким би гуманним воно не було. Це відбувається тому що у суспільства є свої турботи, які дуже далекі від психічних проблем окремої людини.  Цьому суспільству і державі необхідно виживати в оточенні не дуже дружелюбних до нього інших суспільств і держав, їм необхідно турбуватися про загальну ідеологію і мораль, які не дозволяють суспільству розвалитися. Всюди, незалежно від державного устрою, суспільство і держава розглядають нас з точки зору чи корисні ми їм, а не з точки зору нашого психологічного комфорту. Так, інколи не має що суспільству наша індивідуальна неповторність корисна, і тоді воно сприяє нашому духовному розвитку. Тобто суспільство користується результатами мого розвитку для економічного прогресу, розробки нової зброї, або створення нової ідеології, яка це суспільство прославляє. Але необхідно чітко розуміти, що держава, хоча б навіть і тричі доброю державою, турбується лише за людей в цілому а не об індивідуальності.
  Одним словом, наш внутрішній світ – це наша особиста проблема. Й по тому нам самим необхідно відноситися самим до себе більше уважно, чітко розуміти свої індивідуальні особливості та напрямки розвитку своїх талантів. Ми самі повинні вчитися бути щасливими і наше особисте благополуччя дуже мало залежить від суспільства в якому ми живемо. Тобто, як казали давні римляни, хочеш бути щасливим – будь ним, і це залежить в певній більшій ступені від нас самих.

Ігор Карчевський, кандидат психологічних наук, психолог-консультант медичного центру «Сіліцея».
Категорія: Дзеркало душі | Переглядів: 2417 | Додав: admin | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 1
1 Мыхасько  
0
Согласен со всем написаным! cool

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Календар
«  Лютий 2009  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
232425262728
Архів записів
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Друзі сайту
Mini chat