|
|
Головна » 2009 » Лютий » 25 » Шестирічки хочуть вчитися
21:09 Шестирічки хочуть вчитися |
Розмірковуючи, щодо проблеми дитинства шестирічок, можливо дійти до висновку, що в них воно забирається. Й дійсно, щоб не робили б вчителі та вихователі, матері та батьки, як би не займалися б з дітьми, щоб навчити їх читати та писати, додавати та віднімати, складається враження, що вони віднімають в них дитинство.
Як же нам вірно розуміти, що саме таке радісне і щасливе дитинство? Як вірно розуміти гасло – „Збережемо дітям дитинство!”?
Спостерігаючи за шестирічками, вікові психологи впевнилися, що дитинство - це непросто віковий період, коли дитині хочеться гратися, стрибати, бігати та кататися й коли він ще безтурботний. Справжнє дитинство - це суцільний процес становлення дорослим, це життя людини, яка змінює свій соціальний статус на більш високий. Дитина ще не розуміє цього, але в цьому напрямку рухаються всі його життєві сили. Але, необхідно пам’ятати, що сама дитина не здатна завершити свій процес становлення дорослим. Їй повинні прийти на допомогу люди які оточують її, які піклуються про неї, які передають свої знання та досвід.
Вікові психологи стверджують, що саме в процесі становлення дорослим полягає джерело радості та щастя дитячого життя, даремно інколи батьки думають, що дитяча радість полягає саме у подарунках та прогулянках. Вочевидь той факт, що сучасну шестирічну дитину вже не розважиш лише цим. Її треба навчити читати казку, розфарбовувати малюнки, рахувати пальці та палички, навчити її засобам пізнання дійсності – і вона буде радіти тому, що стикається зі своїм майбутнім. Кожний крок становлення дорослості, який зроблений дитиною за допомогою дорослих – це жмуток радощів, які вона зазнає.
Сприяти становленню дорослості дитини у відповідності до його сил, які знаходяться в постійному розвитку, - значить робити її дитинство радісним захоплюючим, емоційно насиченим. І навпаки : загальмовувати рух до стану дорослості шляхом надання дитині повної вільності з тією хибною логікою, що не можна віднімати в неї дитинство, визначає позбавляти її істинного відчуття за знання радощів дитинства.
Всі ці міркування можливо обґрунтувати тим що природа дитини не змінилася, змінилось середовище, наше життя, які безпосередньо впливають на цю дитячу природу, і дитина вимушена розвиватися і вдосконалюватися в нових умовах сучасного життя. Головним здобутком цих змін стало те що шести річкам захотілося вчитися читати, писати, рахувати, тобто досягати стану дороблення , засвоюючи більш складні форми людської діяльності.
Необхідно зауважити, що дорослі, готуючись відправити шестирічок у перший клас школи або до підготовчих груп дитячих садків, зобов’язані турбуватися про те, щоб вони не розчарувалися в школі, у навчанні. Яке в них сформується відношення до шкільного життя через рік такого буття, таке в них розвинеться відношення до навчання рік потому. І все це не марні питання, а скоріш за все, сутність першого класу школи для шестирічки.
Педагогіка та виховання першого класу, тобто усієї початкової ступені навчання повинні бути виключно оптимістичні. Дуже важливо, щоб кожна дитина отримала віру в свої сили, раділа кожному шкільному дню кожній зустрічі з вчителем, кожному дзвонику на урок. Принципово важливо, щоб шкільне життя стало для кожного учня сенсом його особистого життя. Галас, горлання, залякування, грубість та інші подібні прояви виховної нетактовності повинні бути неприпустимі в роботі з дітьми.
Справжнє педагогіка початкового навчання повинна бути дійсно насичена любов’ю до дітей, методика навчання повинна базуватися на доброті та гуманізмі і ні в якому разі не допускати примусу та примхи.
Основним методом організації навчання, повинна бути гра. Під час гри головне значення має можливість вільного вибору, тому що відчуття вільного вибору складає її психологічний ґрунт. Але це зовсім не означає, що дитина буде обирати лише такі форми активності, які не будуть пов’язані з труднощами. Обираючи гру дитина цим самим приймає пов’язані з нею труднощі становлячись цілеспрямованим, вольовим, зосередженим в їх подоланні, що в свою чергу, робить гру емоційно забарвленою і мотивованою.
Одночасно треба вказати потребується підвищення ефективності родинного виховання. Крім звичних форм педагогизації батьків, чим зазвичай займається середня школа, самім батькам необхідно вивчати сучасну виховну літературу, наполегливо вирішувати проблему суспільної організації відпочинку, праці та розваг дітей під час двох щотижневих вихідних днів.
Успішність навчання шестирічки, крім вищенаведеного залежить ще від організації робочого (навчального) місця. Чи може бути позитивним відношення дитини до навчання, якщо йому нададуть стілець та стіл за яким він буде на протязі чотирьох років початкової школи працювати з початку хитаючи у повітрі ногами, а потім – згорбившись над ним. Необхідно передбачати нові сучасні меблі які можливо було б встановлювати відповідно до зросту дитини.
Свою статтю хочу закінчити висловом Ш.А. Амонашвілі : „ Дітей необхідно любити усім серцем й, щоб їх так любити, необхідно вчитися у них, як слід проявляти цю любов. Кожен шкільний день, кожен урок повинен бути усвідомлений вчителем та батьками як подарунок дітям. Кожне спілкування дитини з людьми які здійснюють його виховання і навчання повинно усиляти в неї радість та оптимізм .”
Ігор Карчевський, кандидат психологічних наук, психолог-консультант медичного центру «Сіліцея».
|
|
Категорія: Замітки психолога |
Переглядів: 1928 |
Додав: admin
| Рейтинг: 0.0/0 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
| Статистика |
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
|
