Виникнення хвороби змушує нас звертатись до медицини. Оглянувши та обстеживши хворого, встановивши діагноз, лікар із тисячі фармакологічних засобів, фізіотерапевтичних або хірургічних методів лікування обирає найбільш ефективний і, основне, безпечний метод лікування пацієнта.
     Але результати практичної діяльності лікарів залишають бажати кращого. "І не тому, що їм бракує знань чи досвіду. Ні так звана „хімізація" сучасного суспільства, широке застосування різноманітних хімічних останнім часом у харчовій речовин у побуті, промисловості, промисловості призвело до того, зустрічаємося з побічною небажаною дією фармацевтичних препаратів, розвитком алергії і призвичаюванням до ліків, їхньої повної неефективності.
     Навіть серед маленьких пацієнтів все частіше і частіше зустрічається так звана полівалентна алергія. Все це зумовлює збільшення небезпеки, якій підлягають хворі, приймаючи хімічні препарати і змушує лікарів приділяти все більше уваги методам нетрадиційної медицини.
     Лікування травами, гомеопатія, рефлексотерапія все частіше застосовуюься практикуючими лікарями.
     Рефлексотерапія - лікувальна система, що заключається у дії через центральну нервову систему на інші системи організму шляхом подразнення рецепторів шкіри, слизових оболонок та розташованих глибше тканин.
     Класичні методи включають акупунктуру (від лат. акус - голка та пунщіо - колоти) та припікання за допомогою спеціальних сигар (мокс), які виготовляються із звичайної полині.
     У сучасних умовах використовуються і різні фізичні фактори, такі як лазер, електричний струм, магнітне поле, ультразвук, холод, тепло, вакуум, вібрацію.
     Ще у далеку давнину людина, щоб позбавити себе болю, інстинктивно розтирала болючі місця. При цьому виявлялись точки із найбільшою больовою чутливістю (пункти), на які людина намагалась подіяти. Мабуть, це і був найперший метод рефлексотерапії. Вірячи у могутню силу вогню, первісні люди розпочали припікати рани, укуси чи болючі місця. Сильне припікання чи інтенсивне масажування больових точок викликало біль у момент дії, але у подальшому больові відчуття значно послаблювались. І первісна людина використовувала для цього будь-які предмети, які траплялись під руку (камінь, палку, кістяні чи бамбукові голки, комочки тліючого полину).
     Завдяки тисячолітньому використанню цих методів було знайдено сотні точок, які впливають на той чи інший орган, дана їм назва та топографічний опис.
     Точки з однаковою дією згрупували по певних лініях, які в подальшому систематизували і назвали каналами чи меридіанами.
     Батьківщиною голкотерапії прийнято вважати Китай. Але в одному із музеїв Лондона зберігається єгипетський папірус із визначенням точок для голковколювання, датований 1550 р. до н. е.
     В Японії метод голковколювання розроблявся самостійно. Ще з X ст. н. е. розпочали функціонувати школи голковколювання, а в теперішній час створено спеціальні клініки та дослідницькі інститути. Такі ж аналогічні установи існують у В'єтнамі, Китаї, Непалі, Тібеті, Монголії та ін. країнах Азії.
     Цікавість європейців до китайського методу зросла у XIX ст. завдяки французам. А 1929 р. у Парижі вже був створений центр акупунктури із інститутом для навчання студентів та лікарів методу.
     У Франції працює також Міжнародна асоціація акупунктури, в яку входять представники більше сорока країн.
     У 1973 р. в Нью-Йорку був відкритий Інститут в області східних наук та медицини, а примінення акупунктури в США взято під державний контроль.
Аналогічні інститути є в Канаді, Австралії, Німеччині, аз 1976 р.-у Москві.
     В Україні існує Республіканська секція рефлексотерапії. Школи рефлексотерапії, які готують спеціалістів, є у Києві, Львові, Харкові, Донецьку, Кривому Розі, Сімферополі, Вінниці.
     За рішенням Всесвітньої організації охорони здоров'я у 1980 р. акупунктура признана доказаним методом і широко впроваджується в медичну практику.
Єдиного принципу у проведенні лікування голковколюванням та
припіканням немає. Немає і загальноприйнятого підходу до підбору точок та їх поєднання. Важливо, щоб кожен лікар був на рівні сучасних знань в цьому питанні, володів методикою та технікою, а не шаблонно користувався наявними рекомендаціями та прописом.
     Основними положеннями методу акупунктури є три основні складові: прийоми подразнення, місце подразнення, момент подразнення.
     Основними прийомами подразнення є тонізування точки, або її гальмування, завдяки чому отримується лікувальний. ефект.

     Це досягається слідуючими основними факторами:

1) швидкістю введення голки;

2) рухом голки вгору та донизу;

3) обертанням голки;

4) направлянням голки;

5) закриванням чи відкриванням точки;

6) поєднання голковколювання із дихальними рухами;

7) залишення голки в точці;

8) частота маніпулювання голкою.
     Місцем подразнення є певна ділянка шкіри, на яку направлені різні способи дії для нормалізації окремих органів чи систем організму. У всіх людей більшість акупунктурних точок ( зон ) має однакову анатомічну локалізацію. Крім загальноприйнятих зон, існує і велика кількість мікроакупунктурних систем: система вушної раковини - аурікулярна, кисті та стопи - мано- та педосистема, слизової рота - оральна система, слизової носа - назальна система.
     Моментом дії є оптимальний час лікування, із урахуванням вихідного стану організму, суворим обліком індивідуальних особливостей, протіканням хвороби, перевагою того чи іншого синдрому у хворого, врахуванням біоритмів для кожного органу та системи.
     Голковколювання має слідуючі лікувальні ефекти:
1) болезнижуючий, рідше знеболюючий;
2) нормалізація співвідношення чи посилення виділення деяких видів гормонів (ендорфінів та енкефалінів - гормонів знеболювання та радості, серотоніну, ацетілхоліну, дофаміну та ін. гормонів, що забезпечують викид будь-яких біологічно активних речовин у кров'яне русло).
3) зменшення у сироватці крові рівня холестерину, сечової кислоти, жирних кислот;
4) нормалізація вуглеводного та жирового обміну;
5) нормалізація вегетативно-ендокринних функцій;
6) покращення кровообігу у багатьох органах та системах;
7) нормалізація артеріального та венозного тиску;
8) антиспастична дія переважно на гладенькі м'язи, в т.ч. на харчовий тракт, матку, мілкі судини;
9) нормалізуючий вплив на функції мозку та серця (по даним ЕЕГ та ЕКГ та інших видів досліджень);
10) підвищення імунітету та резистентності до інфекцій;
11) послаблення синдрому абстиненціі (відміни) при
наркоманіі та алкоголізмі;
12) андидипресивна та заспокійлива дія та ін. Враховуючи таку велику кількість лікувальних ефектів від рефлексотерапії, простіше перерахувати протипокази до лікування цим методом:
- доброякісні та злоякісні новоутворення;
- хвороби органів крові та кровотворіння;
- порушення звертання крові;
- хвороби, які проявляються збільшеною кровоточивістю;
- вагітність;
- гострі інфекційні захворювання та лихоманки із не визначеною причиною;
хронічні інфекційні захворювання в стадії загострення (туберкульоз, бруцельоз та ін.)
- ВІЧ у стадії СНІДу;
- інфаркт міокарду, активний ревматизм;
- пневмосклероз із схильністю до легеневих кровотеч;
- різке похудіння та фізичне перенапруження;
- гострі запальні процеси опорно-рухового апарату, вушної раковини та їх обмороження;
13) вроджені пороки розвитку центральної нервової системи.
     У нововідкритому центрі „Сіліцея" створені всі умови для проведення лікування методом рефлексотерапіі, використовуються максимально методики методу, при акупунктурі застосовуються тільки одноразові стерильні голки. 
Індивідуальний підхід до клієнтів гарантовано!